Приход храма святого рівноапостольного князя Володимира

Життя та чудеса

святителя Миколая Чудотворця

19 грудня та 22 травня православні  віруючі відзначають день пам'яті святителя Миколая Чудотворця

( одного з найбільш шанованих у народі святих) .

Святий Миколай народився в Малій Азії, в провінції Лікія, в місті Патара. Його батьки Феофан і Нонна були дуже благочестивими і добрими людьми, але одне засмучувало їх – у них не було дітей. Вони довго молили Бога послати їм сина. Господь почув їхні молитви і дарував їм незвичайне дитя, яке ледь з'явившись на світ, вже почало творити чудеса. Під час хрещення немовля саме стояло на ногах, ніким не підтримуване, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці. Святий Миколай ще в дитинстві почав подвижнецьке життя, брав молоко матері по середах і п'ятницях лише один раз, після вечірніх молитв батьків. Коли хлопчик підріс, він швидко навчився читати, вивчив Божественне Писання і прочитав багато духовних книг.  Під час свого земного життя він намагався  уникати непотрібних розмов і легковажних друзів, зате часто ходив до храму Божого. Дядько святого Миколая, який був єпископом Патари, зауважив, що племінник особливо благочестивий, сторониться мирських людей та задоволень, і порадив батькам віддати його на службу Богові. Вони з радістю погодилися, і незабаром єпископ рукопоклав юнака спочатку в дияконський, а потім у священицький сан. Коли він звершував хіротонію Миколая, то з натхнення Святого Духа пророкував, що цей пастир буде особливо утішати сумних і  допомагати тим, які потрапили у біду .

Ієрей Миколай  справді був дуже чуйний і милостивий. Коли померли його батьки, він роздав все своє майно бідним.

Спогади про чисельні чудеса та допомогу святого Миколая збереглися серед людей. Ось декілька з них:

У Патарі жив один чоловік, який раніше був дуже багатий, але потім втратив майже все своє майно, і дійшов до такої крайності, що заради грошей наважився своїх красунь - дочок штовхнути на шлях гріха. Почувши про те, як він бідує, і за Божим откровенням  дізнавшись про його задум, святий Миколай зав'язав у вузол золоті монети і вночі, щоб ніхто не бачив, кинув гроші йому у віконце. Вранці бідняк знайшов їх - і ніяк не міг повірити своєму щастю; він тер пальцями монети і, переконавшись, що це справжнє золото, дивувався, звідки воно взялося. Подякувавши Господу, він видав заміж старшу дочку і дав за нею багате придане. Святий Миколай так само вночі підкинув у віконце вузлик з грошима для середньої доньки. Знайшовши золото, бідняк зі сльозами молив Бога відкрити, хто ж їх благодійник. Видавши заміж другу доньку, чоловік  твердо вірив, що Господь не залишить і попіклується  за молодшу донькую. Він дуже хотів взнати і подякувати свому благодійнику, тому вночі не лягав спати, а чатував біля вікна .

Коли ієрей Миколай, тихо ступаючи, підійшов до будинку і кинув у відкрите вікно вузлик, бідняк кинувся за ним, наздогнав, і став цілувати його ноги, а святий просив його зберегти все в таємниці.

Незабаром Миколай відправився в Палестину поклонитися святим місцям. Коли корабель плив уздовж берегів Єгипту, стояла тиха, безвітряна погода.

- Буде буря, - сказав святий морякам, і справді скоро вибухнув шторм. Він дужчав і нарешті так розбушувався, що ніхто вже не сподівався врятуватися самотужки, і всі просили Миколая помолитися, щоб Господь врятував їх від смерті. Священик став старанно молитися, і шторм затих. Але тут трапилася нова біда: один матрос поліз на щоглу, зірвався і розбився на смерть, і Миколай - Чудотворець воскресив його своєю молитвою.

На зворотному шляху з Палестини святий вирішив не повертатися додому, де його всі знали і шанували, а жити в якомусь чужому місті при храмі  жебраком, якому немає де голову прихилити. І він оселився в Мирах, головному місті Лікії. У той час архієпископ Мир і всієї Лікії Іоанн помер.  Єпископи зібралися, щоб обрати його наступника, але ніяк не могли домовитися між собою, хто мав ним бути. Нарешті, коли вони додали до ревної молитви ще й піст, то  найстаршому з них було видіння, у якому з'явився світлий Чоловік і велів вночі встати біля церковних дверей і чекати того, хто першим прийде до церкви: "Його звати Миколай, це і є Мій обранець".

 Святий Миколай завжди прокидався опівночі і молився до тих пір, поки не наставав час йти до утрені. Він дуже рано приходив у храм, і в той ранок першим увійшов у притвор. Єпископ підійшов до нього, взяв за руку і запитав:

- Як тебе звуть , чадо ?

Святий тихим і лагідним голосом промовив:

- Миколай, владика, раб твоєї світлості.

Єпископ дуже зрадів, не сумніваючись, що перед ним Божий обранець, - адже Господь призирает тільки на лагідних і смиренних.

Коли святий дізнався, що його покликали для того, аби виявити йому таку честь - очолити Церкву Ликії, то злякався і став просити відпустити його, мовляв він ще молодий і негідний того. Але єпископи не погодилися на те, бо знали, що це воля Божа. Незабаром святому Миколаю приснився сон, у якому Сам Спаситель простягає йому Євангеліє, прикрашене золотом і перлами. Святий Миколай зрозумів, що така воля Божа, і за кілька днів молодого священика рукопоклали в сан архієпископа Мирлікійської Церкви.

Ставши архієпископом,  святий Миколай був так само милосердний до всіх , так само за своїм звичаєм постився до вечора і не носив дорогого одягу.

За кілька років почалися страшні гоніння на християн Римської імперії. Імператор Діоклетіан у перші роки свого правління навіть симпатизував християнам, охоче брав їх на службу й до свого двору, поважаючи їхню сумлінність, чесність і вірність. То ж за кілька років віра Христова в країні поширилася і зміцніла. Це занепокоїло багатьох язичницьких жерців і вельмож на чолі з Галерієм і вони підступами й наклепами  відвернули Діоклетіана від християн при його дворі, а потім переконали його в тому, що християни готують змову проти імператора. Так почалися останні й найлютіші гоніння в історії древньої Церкви.

Святий Миколай, як і більшість віруючих його пастви, потрапили до темниці. Там він, хоч і сам терпів голод та страждання, укріпляв у вірі своїх духовних дітей. Багато з них завершили свій життєвий шлях як мученики. Проте самого архієпископа римський намісник не стратив, справедливо вважаючи, що бачити, як страждають його вірні, буде для служителя Божого найбільшою мукою.

311 року імператор Галерій, страждаючи тяжкою хворобою, видав наказ про припинення гонінь на християн, щоб вони молилися до Бога про його скоріше зцілення від цього важкого недуга.

          Випустили з в'язниці і архієпископа Мирлікійського. Час гонінь, що подарував Церкві багатьох святих мучеників, приніс і багато біди. Доводилося відбудовувати поруйновані вщент храми; відновлювати звичний порядок богослужінь, порушений понад десятилітнім періодом підпілля; допускати до покаяння тих, хто виявився слабким у вірі й через страх страждань зрікся Церкви.

Але незабаром знову розпочалися нові гоніння на християн. Співправитель Костянтина Ликіній, у владі якого був схід імперії, видав наказ про арешт служителів Церкви та закриття храмів. І знову опинився в темниці архієпископ Мирлікійський. Та цього разу час гонінь не був довгим і кривавим.  323 року разом зі звільненням святого Миколая з темниці  християни отримали дозвіл на те, щоб зруйнувати великий храм Афродіти, який багато років був осередком блуду та розпусти в місті, а також  домоглися сприяння у будівництві нових церков і монастирів.

          В 325 році святитель Миколай рушив на Вселенський собор до міста Нікеї, на якому він разом з іншими єпископами Церкви мали укласти основні постулати віри Христової, які б відділили істинне сповідання Християнської віри від інших не правильних вчень, що поширувалися у той час. Так, у Нікеї, було укладено Символ Віри, яким щодня моляться православні віруючі.

У той час, коли архієпископ Миколай був у від'їзді, через неврожай настав голод у Мирах і люди не знали, де купити хліб. Тоді один купець мав везти зерно на продаж. Він завантажив свій корабель і мав уже відпливати наступного ранку, але уночі в сні йому з'явився священик і мовив: "Не пливи туди, куди збирався, а пливи у Мири. Ось тобі платня за хліб", - і простягнув купцеві три золоті злитки. Прокинувшись, купець побачив на своїй подушці  три злитки й наказав скерувати свій корабель до Ликії. Прибувши в Мири, він віддав зерно змученим голодом городянам і навіть відмовився від платні, сказавши, що йому вже заплатив один священик. Люди попросили описати того священика й дуже зраділи, впізнавши в ньому свого архієпископа, що наразі був у від'їзді.

До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника Миколая. 19 грудня 342 року після нетривалої хвороби він мирно відійшов до Господа, і був похований в соборній церкві міста Мири.

Під час свого земного життя  святитель Миколай був благодійником роду людського; не перестає він і  ним бути  після своєї смерті. Господь сподобив його чесне тіло нетління і особливої ​​чудотворної сили. Мощі його почали - і продовжують донині - виділяти запашне миро, від якого відбуваються дуже багато зцілень.